Слово до читача

     Любий друже! Я радий, що ви зацікавилися моєю творчістю. Тут вміщено вірші, написані в різні роки. Інколи я навіть не міг точно згадати рік написання, а інколи - хвала комп'ютеру - я маю можливість подати і час написання.

                          Завжди Ваш, Опанас Рудь.

 

НА ЮВІЛЕЙ ПЛАТОНА МАЙБОРОДИ 
                ТА АНДРІЯ МАЛИШКА

З малку чули, як пісня лунала :
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала..."
Тільки зараз взнали ми трішки,
Що це творчість Платона й Малишка.

… "Ми підем, де трави похилі і зорі ясні вдалині.."

11.02.96



НАВІЯЛО ПОГОДОЮ…

    І знов примхливая зима
    В нас снігом сипле.
    Як з чарівного рукава
    Покрило віти.

    З'явився чорно-білий світ
    Немов гравюра.
    Закінчить сніговий політ
    М'яким велюром.

А за вікнами падає, сиплеться сніг
Відмічаючи Нового Року поріг.
Боже, дай нам в житті біле тло,
Щоб негоди, нещастя ущент замело.
                   
              1 січня  1998,  15:55 - 16:13



ВИХОДЯЧИ З МОНАСТИРСЬКОГО
                        ОСТРОВА

Де надвечір’я чистий пломінь 
Торкає душу хоч на мить,
Том на усім, неначе спомин
Тарас Григорович стоїть.

                       Літо 1998.



   СКЛЯНА ЗИМА

На скляному двоpі
            зачаpоване диво.
На скляному подвіp'ї
            деpева з кpишталю стоять.
Кpишталеві дpоти
            на осонні блищать меpехтливо
І шматочки кpишталю
            гpайливо із неба летять.

Діамантова глиця
            ялини вкpиває кольчужно.
Пpомінь сонця скляний
            пpобиває кpізь вії повік.
Поpцеляновий сніг
            pейки всі повкpивав хаpалужно.
.....Кpишталеве життя,
                  зачепи, - і pозіб'єш навік.....

              26 листопада 1999  10:58



ПІСНЯ КОБЗАРЯ

Сиві краплі дощу,
Морок душу гнітить,
Я ногами товчу,
Те, що маю пройти.

Кобза тягне плече,
Ліра шию згина,
Бубон, дудка і ще,
У кишені струна.
Може і не дійду,
Може згину в пітьмі,
Ноги я простягну
На зеленій траві.

Далі йду, не спинюсь,
Хоч промок до кісток,
Я трудів не боюсь,
Там до щастя місток.

Там мій затишний рай,
Там спочине душа,
Тільки пісню заграй,
Щоб була хороша.

               08.12.2000



   8 БЕРЕЗНЯ

Коли я чую про свята, 
То я не знаю, де тікати:
Ну не люблю я святкувати.
Та є хвилина золота!

Бо серед них же є одне,
Його не можу пропустити
Його не можу не любити -
Воно повз мене не мине.

Хай бузувіри голосять,
Що з святом цим не все так ладно, 
Що свято це не для порядних -
Не знаю я найкращих свят!

Ми тут вшановуєм жінок
Красу, і щирість гарну вроду
Ми тут вшановуєм природу
Чи Бога, якщо є він, Бог?

Бо сотворити вічну вроду
Спроможна сила неземна,
Що всім живим життя дала,
Або натхненная природа!

А все, що є прекрасне в душах
Ви не спотворите нічим,
Ні грішним вчинком, ні святим
Не зможете ніяк порушить!

Ми вам бажаємо здоров’я,
Краси, великої зарплати,  
Хай кожен день вам буде свято, 
І кожен буде із любов’ю!

    07.03.2002 11:50:08 - 12:24:00



НАША КАФЕДРА

Про кафедру нашу я вам розкажу
І всіх персонажів у ній покажу.
Цікавий працює у нас тут народ - 
І що не людина, то вже анекдот

Ось корм чий, наш лідер і наш гегемон.
Він мудро керує, неначе ОМОН.
Якщо не виконуєш ти настанов,
Одержиш догану - таку, - будь здоров!

А ось наш найстарший, він мудро веде.
У душу студентам він правду кладе.
І декілька вже поколінь саме тут.
Події з життя конспектують й здають.. 

А цей викладач має власний каприз
‛Завжди по стандарту!‛ - це в нього девіз.
Тому він відшукує ГОСТи в усім -
У гуморі, в дружбі, в скандалі й житті..

Цей - щирий вкраїнець, - його не займай
Бо все перекласть -: ‛Кока-кола‛ і ‛чай‛.
Він знає, що сперш Новій Світ  відкривав 
Козак А. Мерик, як від турок тікав.

Цей знає багато і мудрість його
Сія як зоря на чолі у нього.
На лекціях в нього та мудрість зника
Писати про те - не здійметься рука..

Хлопці-студенти про них мріють вночі -
Це наші дівчата, що викладачі.
До них на урок поспішають бігцем.
На інші - не виманиш і калачем.

У цього годинник завжди відстає,
Ніколи не знає ніхто, де він є.
На лекцію час вже, а він ще в путі.
Студенти очікують на самоті.

А цей обережній, щоб слово сказать
Спочатку подума хвилин десь так п’ять.
Та й потім, як скаже, то гляне навкруг
Чи чув це хтось інший? Чи ворог чи друг?

Не думайте, що ви ‛велике цабе‛.
В оцих персонажах пізнайте себе.
Хто зможе назвать персонажів усіх
Отримає приз. від редакції - сміх!

Гречаную вовну молов у цей час
З любов’ю й повагою,
                              Рудь, Опанас.

          Липень 2002 р.



ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: 
   ‛ЯК ВИ ПИШЕТЕ ВІРШІ?‛

Я не пишу вірші, я їх складаю.
До частки серця, крові докладаю
Туди ж  домішую туману із душі,
І аромати неземного раю.

І усього цього узявши трішки
Всипаю ложку в бруду діжку.
І щоб вірші вже стали хороші,
Я додаю туди секрети ліжка.

Та таїнства кладу життя і смерті
Які, коли прийдеться вам померти,
Якраз до ладу будуть вам у раю

	*	*	*
І все це на папері викладаю -
Я не пишу вірші, я їх складаю….

            Літо 2002



Я ВІДКРИВ ТАЙНУ БОЛДИНСЬКОЇ 
                       ОСЕНІ ПУШКІНА
(майже рубаї)

В селі, їй Богу, нічого робити:
Дітей робити чи горілку пити,
А як немає грошей чи жони,
Одразу і приймаєшся творити.

Це творчості секрет загальний:
Якщо творити хочеться негайно
Нехай тебе зачинять  деінде -
І станеш ти поет універсальний.

              31.08.2002



              КРИМСЬКЕ ВИНО

Я беру в руки келих, я пальцем проводжу по склу,
Я дивлюся на світло крізь темну як кров глибочінь,
Я ковтаю, смакую і знову дивуюсь теплу,
Що дає мені крапля вина, видобута з таємних глибин.

Мілійони років звідтіля підіймалась земля,
На якій проростає тепер життєдайна лоза.
Тисячі літ тому перенесли лозу з корабля
Лістригони. Виноград гори вкрив як роса. 

Сотню років останніх в криму виноробство зросло.
Ми п’ємо вже нектар, що його не пили і боги.
В ньому сонце привітне, солоного моря тепло.
В ньому чайки і люди засмаглі, що вкрили його береги .

Я втішаюся спомином літнього кримського дня,
Знову бачу яскраве в думках кримських днів полотно
Бачу сполох вечірній, що землю і небо обняв.
Це дарує мені в зимній холод найкраще у світі вино 

                             жовтень 2002



З ВІКНА ВАГОНУ

Де б не прийшлось бувати 
Сива озимина, 
В Києві чи в Карпатах -
Скрізь на полях вона.

На зелененьких стеблах
Іній лежить чи сніг.
Зверху похмуре небо
Та чорнота доріг.

Мжичка осіння  сіє,
Білий туман ляга,
Вітер гуде і виє,
Мерзне трава в снігах.

Ще і не постаріла -
Сива як лунь, вона.
Змолоду побіліла
Юна озимина.

Мабуть, це від страждання
Виріс - і охолов - 
В’яне листочок ранній,
Наче орач сполов.

Але тепер я знаю
Що це майбутній вік.
Це сивий чуб врожаю
Що наросте за рік.

14 листопада 2002 р.



ЗМОРШКИ НА ЧОЛІ У ТРУДІВНИКА

Як розоране поле - покраяне в скибки чоло.
Борозенки нарізано плугом цих днів.
Як канавки в платівці алмазом життя провело
Їх читаю, та звуки життя, що прожив,

Напливають на мене кантатою здійсненних літ.
Ось я чую комбайна  протяжливий гул -
В хлібний космос на ньому ти вів нескінченний політ
І сузір’я із зерен для краю здобув.

Чую плач дитинчати - це щастя в сім’ї додалось.
Чую крик - бо озимі померзли в льоду.
Чую вигуки щастя, бо бачить йому довелось,
Як у нього з’явились онуки в роду.

Хай надалі напише життя на твоєму чолі
Тільки музику щастя і світлих надій.
Хай робота твоя  і турбота на рідній землі
Подарує натхнення в роботі твоїй! 

                           25,02,2003



     РІЗНОБАРВНИЙ СВІТ

Подивись, як світанком хмарки рожевіють,
Як від сірого кольору плавний іде перехід
До червоного й жовтого. Вітер розвіє
Цю палітру. І новий пленер сотворить.

Подивись, як розквітне під сонцем рослина:
Як із ніжно-зеленого стане листок золотим.
Глянь, рум’янець на щічках малої дитини
Червоніє чи блідне - краса молодих.

Все міняється в цьому чудовому світі:
Жовтий місяць, зірки різнобарвні, як в теплому сні,
Поступаються денній яскравій палітрі.
Всі відтінки якої ти бачиш, чи ні?

Роздивись на людей, що круг тебе існують.
Зрозумій що немає ні повністю добрих ні злих.
А в душі в тебе інші мотиви панують,
Тільки білими й чорними бачиш усіх.

Схаменись. Позабудь чорну фарбу. І білу.
Душу витончи в плавних нюансах і звивах тіней.
Не забудь: чорно-біла Медея убила
Чоловіку на горе своїх же дітей!

                     Березень 2003


             *  *  *
Склав батько раз мені задачу - 
Він йшов, достатньо молодий,
По коридору біг, як м’ячик
Вже хоч і сивий, а стрункий.

Сорочка біла і краватка,
Уважний погляд з-під брови
І ще - це вже про діда згадка -
Різкий убік рух голови.

На місці не хотів стояти -
Кивнув і далі вже побіг.
Я так багато розпитати 
Хотів його, але не встиг.

Собі сказати я боюся:
„Не завжди вір своїм очам !‛
Один у дзеркало дивлюся,
Бо перед ним пройшов я сам!

      18.10.2003 15:44



         КАРАДАГ

На груди хвиль кладу свої долоні,
Щоб моря зміряти руками ширину.
Шалене сонце стугонить у скроні
І зазира в студену глибину.

І небо, чисто вимите з учора,
Дощем, ні, зливою, як в тропіках, сія 
На море схоже - синє і прозоре.
А в центрі світу, в морі, в небі - я.     

Перекидаюсь в кришталевім храмі,
Пірнаю глибоко, щоб мушлю там дістать,
Як крилами, вимахую руками, 
Влітаючи у літню благодать.

А там, неначе на старім малюнку,
Горби круті в дубах і квіти запашні,   
Химерних скель прадавні візерунки,
Орли ширяють в синій вишині.

Щось тягне в гори далі, далі, далі. 
Хоч камінь кришиться та спрага рот дере.
І краще нагороди чи медалі
Цвіт будяка, а чи листок з дерев.

І більше красоти мені не треба
Як бачити завжди і наяву, і в снах
На Легенер наштрикнутеє небо,
Шайтан Бармак в щілині Гяур-Бах. 

По стежці йду. Гора не помічає
Свята. Стоїть величний купол у віках.
Сюрю-Кая, багнетом в небі сяє.
Я ж - промайну за мить в гори очах.

                     12.09.2003



      ГІМН ДОБРОТІ

Краса з Любов’ю сперечались -
Хто світ спасе від бід та зла?
Тисячоліття не спинялись, 
А правда поруч десь була.

І світ вже знемагав в стражданні,
Та не загинув у вогні,
Бо Доброта своїм бажанням
Його спасала день по дні.

Скінчимо наші суперечки
Одна на світі правда, та,
Що істина вже недалечко:
Світ вже рятує Доброта!

То будьте добрими й надалі,
Плекайте вашу доброту
І не чекайте на медалі -
За вас всі й душу віддадуть!

             09.04.2005



ЖІНКА БАЛЬЗАКІВСЬКОГО ВІКУ

Бальзак придумав вік жіночий:
Коли вона ще молода,
Та мудрість і талант пророчий
Їй Бог до розуму додав.

Це в тридцять, я скажу до речі.
Такий для жінки вік поклав.
А потім старість хилить плечі., -
Сам Оноре оце сказав.

Їй-бо, брехав знавець людини,
Він сам кохав у п’ятдесят
І домагався Евеліни!
Й домігся. Вже під шістдесят!

Ви гарна - не краса дівоча,
Але краса достиглих нив,
Вам притаманна. Гарні очі. 
В які дивитися б хотів.

Хай кривить дзеркало уроду,
Обманюють календарі,
Хода обмежує свободу, -
Та знайте, ви ще на порі.

Ви на порі душевних злетів,
Таланту вашого зорі,
Науки розкриття секретів,
І нових звершень на порі!

Немає кращих у державі,
Як жінка, що за п’ятдесят.
Тому, радійте вашій славі!
Ви молоді! Віват, віват!

        10 вересня 2003 р.

Ці два вірші присвячені вже покійному Вадиму Андрієвичу Третяку. Саме він рекомендував мені подавати свої твори до публікації - сам би я не наважився. Епіграма на нього була написана за його влдасною вимогою (саме вимогою!).

 

      ВАДИМУ ТРЕТЯКУ

Ви скаржились: ‛Вже забуваю мову.
Хоча я нею лиш складаю вірші.
Російську чую навкруги вимову,
А рідну чую в тиждень раз - не більше!‛

Рекомендую: ‛Припиніть вживати!
Ніяких іншомовних оборотів!
Спілкуйтесь так, як вас навчала мати - 
Тенденції загальній  йдучи проти.

Хай верещать, що вас не розуміють.
Повірте, через тиждень вже зуміють.

І хто лиш по-російськи звик
Уже збагне ‛всяк сущий тут язик‛.

     23 Липня 2002 р.


      МОНОЛОГ ВАДИМА ТРЕТЯКА
          (майже дослівно)

Я Пуп Землі, стирчу тут одиноко,
А ви, комахи, вкруг мене повзіть!
Взяв Еверест собі мою високість,
А небо узяло мою блакить.

Я вас навчу, як рими добирати,
Пародії на вас готую віз.
І лагідно, як люблячая мати,
У ваші помилки втовчу ваш ніс!

Я й пам’ятник собі придумав гарний:
Смарагдовий і метрів так на п’ять.
А в нім струна душі, немов гітарна,
Дзвенить, щоб душу словом розірвать.

З моїх грудей ссе Ліночка Костенко,
Вживає поетичне молоко,
А поруч, жалюгідні і маленькі,
Шевченко, Українка і Франко!

              31.05.2004

   Пушкін у Катеринославі. 
    Спогади очевидця.

Він з Кам’янки по тракту1  і на возі
Веселий і розхристаний сидів,
Та будочник, що був при тій дорозі,
Йому шлагбаум в лоба заліпив2,

Панок3, що вбраний був тоді як циган4,
Так мати гнув5, немов старий москаль6.
І перед носом інваліда7  плигав,
Як мавпа8: „Там Толстой9, а тут пєчаль!‛ 

До служби10  я привозив сало й сушку11,
Там генерал начальником сидів,
І чув, він каже, щоби радник12  Пушкін
В колегію вже більше не ходив13.

Раз в люди в’язнів вивели14  з Острогу15.
По двоє скуті. Їх конвой стеріг.
Варнаки16, покладаючись на Бога,
Дніпром втекли, не втрапивши в  поріг17.

Побачити, як ті пливли крізь воду,
Нагодився якраз оцей панок.
„Нєволє предпочлі оні свободу!
Вот ето братство18,  ето не порок!‛

Раз офіцери на дворянських зборах19:
„Как попросіть води, поет пропой?‛
То Пушкін, з них глузуючи, промовив:
„Ей, чєловєк, жені на водопой20!‛

Спитав тоді у вчителя зі школи,
Хто цей панок, що так відповідав?
„Він знаменитий21, як ніхто й ніколи‛ –
Так відповів, чим дуже здивував.

Невдовзі22  Пушкін виїхав із міста23,
Ну не поет, якийсь роздайбіда!
		     .   .   .
Чи зможе на Олімпі він посісти,
Де Котляревський і Сковорода?24
                       02.10.2006

1.  Білоруський тракт, який вів через Мінськ та Київ.
2.  То чума меня зацепит,
   Лихорадка завалит,
   То шлагбаум в лоб мне влепит
   Непроворный инвалид.
3.  Якби він не записав себе в книгу приїжджих „недорослем‛, тобто молодим шляхтичем, який ще    
     не служить, я його називав би паном.
4.  Пушкін заїхав у Катеринослав у червоній шовковій сорочці та шароварах з боку нинішнього 
    Дніпродзержинська через низку приміських сіл, які зараз є передмістям Дніпропетровська: 
    Таромське, Сухачівка, Діївка.
5. В листі до молодого поета Пушкін рекомендував почитати поему Барковського „Лука Мудіщев‛, 
    яка цілком складається матюків, називаючи її зразком живої російської мови.
6. Солдат. Тоді служили по 25 років.
7.  Солдат, який ще не вилужив 25 років, але вже не може виконувати стройову службу через здоров’я.
8. Малий (163 см), худий, темне обличчя, кучеряве волосся й бакенбарди - точно мавпа, чим його й дражнили.
9.  Однією з причин висилки Пушкіна був скандал з графом Федором Толстим (Американцем). Могла б бути дуель з ним, після якої Пушкін би точно загинув. Толстой влучав у монету за 20 кроків з пістоля.
10. За наказом імператора, він був відправлений служити в канцелярії начальника іноземних колоністів на Півдні Росії генерала І.Н.Інзова.
11.  Так у нас називають сушені фрукти, в основному вишні і яблука.
12.  На той час він мав звання „титулярний радник‛.
13.  Як службовець, Пушкін був повний нуль.
14.  В’язнів у ті часи не годували, а вдень виводили колоною на вулицю, щоб ті збирали милостиню.
15.  Острозька тюрма знаходилася тоді на місці нинішнього оперного театру.
16.  Розбійники
17.  Перші Дніпрові пороги починалися там, де зараз Придніпровська ТЕС. А течія була шалена.
18.  Згодом Пушкіним була написана поема „Брати-розбійники‛
19.  Приміщення дворянських зборів – нині палац офіцерів на вул. Леніна.
20.  Реальний випадок.
21.  Коли у 1821 році Пушкін Опинився в Одесі і одного разу проходив повз казарму, його помітили офіцери. Вони наказали  солдатам вишикуватися і віддали честь Пушкіну, як генералу. Пушкіну тоді було 22 роки.
22.  Пушкін прожив у Катеринославі близько 2-х тижнів у травні 1820 року.
23.  Генерал Раєвський, герой війни 1812 року, був проїздом у Катеринославі із синами. Вони відвідали Пушкіна, застали його хворого і взяли його з собою на Кавказ, куди генерал був призначений на службу. 
24.  Коли Котляревський видав першу частину своєї „Енеїди‛ у Санкт-Петербурзі, Пушкін ще під стіл пішки хо-див. А Сковорода був відомий ще з 18 сторіччя.. Його вірші стали піснями

======================================================

Два наступнпих вірші написані спільно з Галиною Олексіївною 
Алеєксеєвою, яка провела на Кубі 3 роки і досі не забула іспанську маову. 
А на УКраїні прожила все життя, а мови так і не вивчила.

ASTA LA VISTA, CUBA

Куба, Гавана, hasta la vista 
Время прошло удивительно быстро.
Остров свободы – божественный дар,
Пальмы и солнце словно пожар.
Сердце навеки на Кубе осталось
Там, где на рифах море плескалось.
Vieja y hoven linda  Гавана
Смотрит веками в лицо океана.
Prado kalzado y parque central ,
На площади старой стоит katedral .
Узкие улочки. Хилтон и Фокс ,
Старое, новое – вот парадокс.
Лучший на свете кабак Тропикана –
Брызги шампанского в звуках кан-кана.
Праздник любви и для тела услада
Самое вкусное в мире helado .
Плавна на улицах женщин походка,
Словно под парусом легкая лодка,
Будто принцесса идет на смотрины,
Тихо «que linda » вздыхают мужчины.
Толпы веселые карнавала,
Лунная радуга в море упала.
Едут кароссы  вдоль Малекона ,
Первой красавицы чудо-корона.
Дороги на Кубе широки, ровны,
На гладком бетоне не встретишь волны.
На юг от Гаваны деревня Веньялес  –
Гроздья души в ней навеки остались.
Ну а на север лежит Cojimar 
Здесь появилось «El Viejo y mar ».
Пляж Барадеро. Синие волны
Тихо вздыхают, волнения полны.
Виллу на пляже построил Дюпон.
Волны к веранде идут на поклон.
Isla de Pinos  – здесь черный песок,
Зеки мотают на острове срок.
Царство подводное – Острова слава  –
Рыбки блестят в глубине, как centavo .
Casa marina, hasta luego 
Я возвращаюсь в объятия снега.
               01.11.2005
===================
  Аста ла виста (исп.) – до свиданиия.
  Бьеха и ховен Линда (исп.) – старая и юная красавица..
  Прадо кальсадо и паркэ сенраль (исп.) – Главный проспект и центральный парк Гаваны.
  Катедраль (исп.) – собор.
  Хилтон и Фокс - Наиболее роскошные отели Гаваны.
  Эладо (исп.) – мороженное.
  Кэ линда (исп.) – как хороша.
  Каросса - Карнавальная повозка.
  Малекон - Набережная в Гаване
  Веньялес - Место, где жил Хэмингуэй.
  Кохимар – деревня на берегу моря.
  Эль вьехо и мар (исп.) – Старик и море. 
  Исла де Пинос (исп.) – сосновый остров.
  Сентаво (исп.) – мелкая монета.
  Каса марина, аста луэго (исп.) – Подводное царство, пока


	NEGRO TIBURON

Quaqua  везет от Гаваны на юг
Юных парней и веселых подруг.
Там на кораллах на весь уик-энд
Ждут, что настанет прекрасный момент
В царстве подводном, где масса чудес.
К ним пробудился большой интерес.
Пестрые рыбки, как бабочки вьются
Руку протянешь, они прочь метнутся.
И под водою метров на сто
Видно как в воздухе ясном весной.
Там не плывешь, а как будто паришь
(В голову лезет «фанера», «Париж».)
Словно аквариум, сказочный дом,
Сочные краски разлиты кругом.
Черные черви-трепанги струятся.
Этих мы можем еще не бояться.
Рифы, не только не только услада души –
Там и опасно, и там не спеши.
Вот проплывает вдали барракуда
Чем закусить бы мечтает покуда.
Там в глубине притаилась акула,
А на кораллах мурена уснула.
Словно кусок одеяла плывет – 
Грозная manta  пугает народ.
Еж свои иглы страшно топорщит
В ногу пловца он вонзить иглы хочет.
А при волнении сильном тебя
Может о рифы разбить, как дитя.
Но, молодежь хочет видеть красу –
Ласты на ноги, очки на носу,
Ружья подводные наперевес –
Смело ныряют в коралловый лес.
Вот насладились подводной красой,
Встали на риф, отдыхают. Постой!
Что там кричит загорелый hombre ?
‛Tiburon negro!‛. Не быть бы беде!
Парни девчонок собой заслонили,
Замерли. Будто бы камни, застыли.
Черные тени скользят под водой.
Черный плавник на аршин высотой
Тихо проходит у них пред глазами
И растворяется в сумрачной  дали….
Gasolinera  их  с рифа сняла
К берегу еле живых привезла.
«Лучше бы с волком студеной зимой
Встретиться нам» – думал каждый второй.
«Лучше вернуться живыми домой
Чем наслаждаться такой красотой».
Смелые парни, живые подруги
Не захотели в подарок tortugas .
В casa  вернулись. В patio  своем
Только и было memoras о том,
Как в распрекрасном подводном раю
Смерти стояли они на краю. 
Страху они натерпелись тогда –
Будет что вспомнить в былые года.
                    02.11.2005
======================
  Негро тибурон (исп.) – черная акула.
  Куакуа (исп.) – автобус.
  Манта (исп.) – скат.
  Омбре (исп.) – человек.
  Гасолинера (исп.) – моторная лодка.
  Тортугас (исп.) – черепахи.
  Каса (исп.) – дом.
  Патио (исп.) – внутренний дворик дома.
  Меморас (исп.) – воспоминания.

	*	*	*

		ПРО НАС
(про учасників літературної студії "Вуглик")

Зібралися ми, справді, звідусюди.
Наш вік, думки, посади – різне все.
Але чому щотижня, серед буден
Сюди стихія духу нас несе?

Для чого ми слова товчем у ступі,
Шикуєм в строї дивовижних лав?
Чи божевілля нас звело до купи
І покосило, як отой казав?

Чому спадає сірості полуда
У погляді, що власний малюкам?
То знайте, що отут зібрались люди
До крайності здивовані життям.

Однакові у баченні святого, 
Хоч дивимося, кожен як зумів,
На світ, любов, мистецтво, і до того,
По різному ми добираєм слів.

Не це єднає душі в нашім колі
І не для цього ми сюди йдемо.
Для спілкування. Це є наша школа
Де ми вчимося й, водночас, вчимо!
			14.12.2005


         НОКТЮРН

В багрянці вже з’явилась зірка рання,
День опада, немов осінній лист.
Покрила ніч твої й мої бажання
Примхливо ніжним мерехтінням. Блиск

Бентежить очі. В спалахах реклами.
Втікає вечір. В сяйві ліхтарів
Пробіг, прошурхотівши у останнє
Сновида-вітер. У нічній порі

Поснули вулиці. Притишивши дихання,
Обняв Дніпро аркадами мостів
Й заснув впівока до самого рання
Наш велет-місто. Зичу легких снів.
                    18.06.08

МОЯ ДОЧКА ТАНЦЮЄ УКРАЇНСЬКИЙ ТАНОК

Не вірилось, що я таке побачу,
Як вихор танцю доню підхопив,
Ось де її легка розкрилась вдача –
Вона літала. Їй не треба крил.

А посмішка лукаво-урочиста 
Не сходила з її прекрасних вуст,
Бо знала, – рухи й пози робить чисто
З партнером, що у танці крутить вус.

Зал шаленів, від оплесків. Здавалось
Впаде балкон на голови батькам,
Які прийшли побачити на справу, 
На що час витрачала їх дочка.

І вірилось, – в усіх життєвих змінах
Моя дочка, коли підійде строк,
Усе чуже, не наше, все відкине
Й підхопить український наш танок.
			18.06.2008

           СТАНСИ

Коли тобі захочеться вдихнути
Повітря щастя, духом щоб злітав,
Чи зможеш всі незгоди позабути,
Образ і сліз налитий повен став?

Бери у поміч силу гарних вчинків,
Бери – проміння ясного політ.
Знайди такі подій смішні родзинки, 
Які розтоплять твій душевний лід.

Спрямуй у космос теплоту душевну, 
Здіймись над дивним мороком утіх,
І запанує у тобі, напевне,
Добро і приязнь почуттів твоїх.

                03.03.2010 9:54:34

        ТРЕТІЙ ТОСТ

Чоловіки – народ простий
Їм мало треба для кохання:
«Заходь і роздягайсь, не стій, 
 І пиво принеси ізрання!»

Жіноча ж суть складніша нас –
Це визнати негайно мушу, –
Гігантських почуттів запас: 
То випєм за жіночу душу!

                   09/03/2010


ЗА МИТЬ ДО ПАДІННЯ СУХОГО ЛИСТА 



За мить до падіння сухого листа
Я вдаль крокував, тільки ногу постав
І лист упаде, як завжди. Восени
Листочки летять, як засохнуть вони.

В цю мить народилося сотні дітей.
Мій крок  – і померло не менше людей.

Торнадо страшний через Мексику йде.
Ісус без човна сам по морю бреде.

Мале пташеня починає політ.
Творець свій шедевр випускає у світ. 

Дощем заливає великі міста…
За мить до падіння сухого листа.

                   17.10.2010

ПРО ОМАНЛИВУ ЛЕГКІСТЬ ПОЛЬОТУ


Вродився і змужнів в зеленій
			своїй сім’ї.
Був на верхівці в кроні клена –
			де солов’ї.


Від сонця брав найбільше сили –
			і в стовбур гнав.
І завдяки його посилкам 
			весь клен зростав


Успішно борючись з старінням,
                       ще тріпотів,
Та вітром зірваний осіннім
			цей лист злетів.


Він думав: «Я тепер, як пташка
                        летючим став.
Літати зовсім, ні, не важко»…
			І лист упав.

                          17.10.2010

НА ЗАКІНЧЕННЯ ТРЕТЬОГО ТОМА СЕРІЇ "ГРЕЦЬКА НАУКА"


Закінчив я нарешті третій том
І серце рветься у смішній печалі.
Чому ти плачеш, серце? Чом кричиш?
Невже не хочеш відпустить героїв, 

Які три роки жили у тобі?
Які тебе страждати заставляли.
Вгамуйся, дай їм волю відпусти.
Нехай летять у світ назустріч людям!

                        29.06.2013.


   ҐАВА НАД БОЛОТОМ
(До акварелі Володимири Соколова)

Ще очерет сухий стирчить з води,
Іще латаття не сплило назовні,
Не чути дзвін ботала череди,
Ковбані у степах грязюки повні.

Та Лада вже вмостилась на коні(1) ,
Всадивши Лялю позаду за спину.
Де стане кінь, там пролісок розцвів
І пахкотить, прикрасивши низину.

На пагорбах ми бачимо траву,
Хоч на деревах лист сухий де-інде,
А сіра ґава провіща весну,
Яка, щоб не було, нарешті прийде!
                     15.03.2017

(1) За нашими прадавніми віруваннями Лада є ще й богинею весни. Весна приходить тоді, коли приїздить Лада на коні, всадивши за спиною свою дочку – Лялю. Де ступить кінь, там розквітають первоцвіти.

      Злива

Дзвінкими молоточками б’ють ельфи дощові
По ринвам, ще не змоченим, і по сухій траві.

Несуть вони з охотою нам свіжість що не день.
Хоч дуже заклопотані – виспівують пісень.

А здалеку погукує до них владика-Грім:
«Нові місця відшукую, щоб догодить усім».

У спеку дощ порадує, бо злива – на добро!
Вмочили морди блискавки, як коні, у Дніпро.

Вже з сита неба Сонечко зцідило вермішель.
Лиш стукнув у віконечко нам запізнілий ельф.

                       вересень 2017 - січень 2018

     

    Воля до життя
 

Шовковицю саджав ще Лазар Глоба
На схилах, що на березі Дніпра.
Наливку з ягід Лазар уподобав
Возити в Січ, з якою торгував.

Та зникла Січ і Глоби теж не стало,
Шовковиця ж міцніла і росла,
І ягідок родила вже немало –
На втіху дітям щедрою була.

Вже старіть й бурі стовбур поламали,
Та вперлась віттям у дніпровський схил
І далі незборимо повставала,
І брала силу від гранітних брил.

           * * *

Вона відбила сотні смерті спроб
І влітку, як до неї прийдеш ти,
На вид, стирчить, як зламаний суглоб,
Та ягідку ще можна в ній знайти!

                    19.12.2018


Переклад вірша Людмили Некрасовської 
"Разговор с божьей Матерью"

Молитва до Божої Матері


Про любов я її молила
Та сказала мені вона:
«Я ніколи і не любила,
Не доступна ця таїна.

Я хотіла, нехай не чесно,
У коханні жагу пізнать. 
Не щоденно на зиму й весну
Світ від нечисті захищать.

Я бажала, щоб мій синочок
На коханого схожим був,
Як у людських синів і дочок.
Бог для мене таке забув.

Пожалій ти мене, дівчино,
Хоч не знаю, збагнеш чи ти:
У обличчі свого же сина
Незнайомця побачити.

Люди все мені докучають:
Шлють в істериці каяття.
Та сама у небеснім Раю
Мрію лиш про кохання я». 

                  26.12.18


Ігор Пістунов


   *  *  *

Тепла нема і мріяти дарма,
Що літні дні продовжаться сукупно.
І я дивлюсь, як злодійка Зима
Підступно рве осінню драну сукню.

                  21.11.2020 



Натисніть на зелену стрілочку, щоби повернутися до переліку тем моєї творчості.